Українцям зрозуміло, що “націоналізація” – це не те, коли у нас забирають, а це те, коли нам (народові) віддають. І більшість українців вже не має сумніву, що країні необхідна націоналізація. Вже практично ніхто не боїться цього слова, вкладаючи в нього усвідомлення того, що прийшов час повернути народові народне, а державі – державне.

Як повідомляє Знай.юа, про це пише експерт з державного управління Роман Головін у своєму блозі. Наводимо слова автора без коментарів редакції.

Націоналізацію необхідно пришвидшувати, а то так станеться, що разом з “облгазами” та “обленерго” нам необхідно буде повертати право на повітря, воду та сонячне світло.

Не дивним є й те, що повернути народові означає елементарне – припинити порушення Конституції України. Але проблема вже давно вийшла за межі порушення Конституції, проблема набула суспільної необхідності.

Тиск суспільної необхідності у вигляді націоналізації вже довів свою спроможність в банківській сфері і це стосується не тільки “ПриватБанку” – всі банки по суті були націоналізовані. Але державний “ПриватБанк” працює й отримує мільярди прибутків, а в інші банки встромили спис з назвою “держава – неефективний власник” й розпродали їхні мільярдні активи за 3% вартості.

Популярні новини зараз

Підросла дочка Пугачової і Галкіна викликала фурор в мережі одним кадром: «Копія матуся, така ж…»

MARUV поділилася рідкісним фото з чоловіком, який сильно змінився: "Солодка парочка"

"Таємна дружина" Олега Винника зачарувала українців, показавши обличчя крупним планом: "Небезпечно прекрасна"

Не стало знаменитого радянського актора, фільми з яким обожнювали: "Завжди будемо пам'ятати"

Леся Нікітюк засвітилася, обійнявшись з відомим українцем: несподівані кадри

Показати ще

Негативні наслідки націоналізації – не привід від неї відмовлятися. Впевнено крокує підведення до націоналізації так званих “облгазів”, яким в не ринковій конкуренції в конкуренти поставлено монополіста “Нафтогаз” з його спроможністю завжди дати нижчу ціну. Такий підготовчий механізм до націоналізації є дієвим і має рано чи пізно отримати законодавче оформлення як дієвого заходу, так і заходу примусу до добровільної націоналізації.

Відбудеться добровільна, примусова чи спровокована націоналізація – вже вирішувати за ситуацією, але повертати народові народне є суспільно-економічною необхідністю. В першу чергу, до повернення українському народу підлягають об’єкти критичної інфраструктури.

Крім об’єктів критичної інфраструктури до об’єктів, що можуть бути націоналізовані чи які необхідно націоналізувати, підпадають будь-які недержавні монополії та об’єкти (виробництва, підприємства) важливі для національної економіки та суспільно-економічного відновлення та розвитку.

На сьогоднішній день критичним стало питання ціноутворення на газ та електроенергію. Український народ як власник надр, землі, води і повітря небезпідставно обурився цим питанням, бо питання “тарифів” вже давно стало предметом спекуляцій для політичних сил, політиків, президентів, урядовців.

І так зване “зниження тарифів”, “аудит тарифів” жодним чином нічого не вирішить.

Повна націоналізація – від видобутку газу до його постачання кожному споживачу. В такій системі все прозоро, легко піддається аудиту, легко контролюється. В такій системі можна говорити про реальну реалізацію публічного управління в газовій галузі, метою якого є найефективніший спосіб використання ресурсів держави, в тому числі – її надр.

Такий самий підхід необхідно застосувати і в галузі електроенергетики. В цій галузі виробництво електроенергії поділено майже навпіл між державою і приватним одноосібним власником. Приватна частина електрогенерації має більшу собівартість, а, відповідно, відчуває себе збитковішою. Але це не заважає приватній генерації не тільки жити за рахунок грошей українців, а й отримувати надприбутки – українці зі своїх кишень покривають збитки приватній електрогенерації та забезпечують надприбутки її власнику. Фактично приватна електрогенерація не може жити без державного дотування, що є ґрунтовною підставою для її націоналізації – принаймні, з карманів українців не будуть забирати гроші для формування прибутків олігархам.

Разом з електрогенерацією необхідне повернення у власність держави для здійснення оперативного управління і контролю добуток того ж самого вугілля й газу. Це дасть можливість оперативного контролю за виробничими процесами, а відтак і дасть можливість оперативного управління й розуміння “куди йдуть державні гроші”.

Постачання (розподіл) електрики кінцевому споживачу має стати також державним, щоб не було жодного виробничого чи не виробничого переділу, який би “випадав” з поля зору публічного управління.

Методи націоналізації можуть бути різні, як і саме поняття націоналізації має різні розуміння - в залежності від того, яку мету переслідує націоналізація.

Практичний підхід до націоналізації “облгазів” та “обленерго” може здійснюватися через введення так званих тимчасових адміністрацій (чи єдиної адміністрації) на зразок так званих тимчасових адміністрацій в банківській сфері, а також створення державного утворення (підприємства), яке прийме на себе активи й пасиви (“перебере” на себе функції) енергорозподілу.

“Націоналізації” потребує не тільки визначеної законодавством процедури, а й визначення підстав (критеріїв) для будь-якої процедури “націоналізації” та органу, який впроваджуватиме ту чи іншу процедуру “націоналізації”.

До націоналізації безумовно можна віднести і повернення землі селянам. Довгострокова оренда – безправність й безможливність селян-власників землі – спричиняє вирішення цієї проблеми через націоналізацію.

Хочу зауважити, що “націоналізація” – це один з напрямів суспільно-економічного процесу, спрямованого на повноцінний розвиток суспільства. Цей суспільно-економічний процес, безумовно, має свою назву, яка буде поступово оголошуватися.

Просто “націоналізація” – це вже крик душі переважної більшості українців. Й саме під такою назвою крику душі необхідно починати найважливіший суспільно-економічний процес в державі направлений на зупинення падіння суспільно-економічних процесів, відтворення та подальший їх розвиток.

А для тих, хто все ще думає, що держава поганий власник – не переносьте свою неспроможність на високу спроможність публічного (державного) управління.